Тепло, яке не згасає

Незабутні літні вечори, нові друзі та перші симпатії. Знайоме відчуття? Саме так проводять свої канікули з Карітасом діти в літніх таборах. Відпочинок з Богом – це те, чого потребує дитяча душа, і не тільки. В тісному колі формується нова таборова сім’я, яка навчає любити і підтримувати кожного. Тож ми знайшли ту людину, яка готова розповісти про закулісся дитячих таборів.

 Григорчук Наталія Ярославівна працює з дітьми десять років поспіль. До цього жінка волонтерила на таборах Карітасу впродовж двох років. За цей час в Наталі залишилось чимало теплих та приємних спогадів, пов’язаних з дитячими християнськими таборами. Лише від слова «аніматор» в її очах появляється іскринка, а на обличчі сяє посмішка. Про неймовірні таборові пригоди Наталія вирішила поділитися з нами.

Розкажіть трішки про команду, з якою працюєте. Хто всі ці люди?

Перш за все, це кваліфіковані люди, які мають досвід роботи на таборах. Це не тільки працівники дитячих напрямів, а й наші колишні вихованці. Насправді, взяти нову людину, яка не знає чим живе наш табір – дуже важко. Але трапляються виключення. Тому, коли діти підростають, ми готові їх прийняти до себе в команду. Адже хто, як не вони, знає, що таке таборова родина та відпочинок з Карітасом. Прикладом цього є Владислав та Христина, які ще кілька років тому були вихованцями табору, а сьогодні – повноцінні аніматори.

Скільки людей у команді та хто за що відповідає?

Усе залежить від кількості дітей. Цього року в Голошино було четверо аніматорів, а в Дорі – семеро, бо дітей було вдвічі більше. Кожен аніматор має свою роль. До прикладу, Іванна Михайлівна відповідає за майстер-класи та танцювальні банси. Це її сфера і жоден з нас не зробить цього краще за неї. Христина Ігорівна проводить руханки та спортивні естафети, це її платформа. Я ж відповідаю за організацію вечірок, конкурси, розважальну програму. Крім цього у таборі дітей розділяють на три вікові групи, за якими закріплено по 2 аніматори.

Які вміння і навики повинні бути в аніматора?

Наші аніматори мають любити та розуміти дітей. Це дуже важливо.

Перед початком кожної зміни ми нагадуємо про правила табору як аніматорам, так і вихованцям. Але для перших є головне правило: якщо сказав один аніматор – значить сказали всі. Тобто ми відповідаємо за кожне сказане слово чи дію, адже стаємо одним цілим для дітей. Це означає, що діти ніколи не мають бачити суперечки чи моменти труднощів.

Для нас важливим елементом є, коли аніматор розуміє і знає різницю між звичайними відпочинковими таборами та християнськими. Адже головна відмінність в цих таборах – це зустріч та спілкування з Богом. Ми зустрічаємо Господа у кожній дитині через прояв милосердя, любові та добрих справ.

Ну і з професійної точки є певні критерії відбору.

Перейдемо ближче до дітей. Як відбувається поселення по кімнатах?

Ми питаємося дітей. Якщо є побажання залишитись з подружками в одній кімнаті, то ми це враховуємо і йдемо на зустріч. Розуміється, хлопці живуть окремо від дівчат. Питання з дорослими хлопцями уже стає гострішим. Є такі діти, яких ми не можемо поселити разом, щоб зберігалась дисципліна. Але ми пояснюємо це і батькам, і самим дітям. Тому проблем не виникає.

З чого розпочинається день?

Діти прокидаються під музику та приводять себе до ладу. Згодом усі збираються на спільну молитву, а далі – руханка, сніданок та програма дня.

Як часто проходили релігійні навчання?

Щодня. У нас є ранішня та вечірня молитви, а також навчання. Це не є стандартна служба, як у церквах.  З досвідом ми розробили свої молитовники, в яких цікаві та доступні молитви для дітей, як от молитва маленького принца. Діти мають самі хотіти молитися, а не під примусом. Також крім молитви ми практикуємо вервицю і підготовку до сповіді та причастя. Важко повірити, але є діти, які сповідаються тільки на таборах.

Крім цього ми вчимо як жити згідно Заповідей Божих. Заняття відбуваються щоразу по-іншому, адже ми пробуємо різні методики. Усе залежить від  бажання дітей :  читати молитви по-черзі чи, навпаки, – разом; читають аніматори, чи тільки діти.  Одним із улюблених видів прославлення Бога для дітей є саме християнські пісні. Тобто уся релігійна програма відбувається невимушено та в задоволення.

Наталія розповідає, що до християнських повчань у таборі відносяться дуже відповідально. Кожній віковій групі пояснюють ту чи іншу Заповідь відповідно до їхнього віку. Адже донести до дитини 8-ми, 12-ти чи 17-ти років Заповідь чи пояснити уривок з Євангеліє однаковими словами неможливо. Щоб отримати відповідь на конкретні запитання, вихованці пишуть на папірцях те, про що хотіли б дізнатися. В такий спосіб питання є анонімними, але на занятті вони зачитуються та обговорюються.

Як діти до Вас звертаються?

Ім’я, по-батькові. Але це тільки спочатку, потім йде Наталочка Ярославівна, Іваночка Михайлівна. Ми не проти, це мило. Діти, які роками до нас приїздять, кажуть мені «Ярославівна» і знають, що я не ображаюся, навпаки – мені це подобається.

Чи допомагають діти, котрі їздять роками в табори з Карітасом?

Вони нам дуже допомагають. Інколи можна почути «та послухайте аніматорів, ми теж там були»,  –  так вони заохочують та мотивують новеньких дітей. Як правило, це вже дорослі діти, тому ми вчимо їх самостійності та відповідальності, даючи можливість допомогти нам у походах чи в проведенні заходів. Часто вони приїжджають підготовленими : беруть з собою ліхтарики, покривала, печиво та таємні подарунки. Тобто знають,  що буде похід чи посиденьки біля ватри. Це тішить, що діти так відповідально ставляться до табору.

Які труднощі виникають у аніматорів?

Між аніматорами не виникло жодної сварки за все літо, навіть мені важко у це повірити. (Усміхається) Ми взяли в колектив нового лікаря, який раніше ніколи не працював у таборах. Це якраз той випадок, коли важко влитися в кістяк, але йому це вдалося, адже ми стараємося підтримувати і розуміти кожного. Просто треба залишатися собою, бути щирими – це те, що я завжди прошу у дітей та аніматорів на останній промові. Це важко, але так потрібно.

Щовечора у аніматорів є збори, на яких планується наступний день і відповідно план «б» до нього. Тому не було такого моменту, щоб не знали як вдіяти.

Я можу з впевненістю сказати, що цей рік був чи не єдиним, коли було легко. От не знаю, як ще описати ці відчуття. Команда – феєрична, діти – суперові. Можливо, це такий сюрприз до мого десятирічного ювілею роботи в Карітасі. (Сміється)

10 років праці з дітьми – це серйозний ювілей. Чи вітали Вас діти?

О, так. Це був другий день табору в Голошино (2 зміна) і наші діти пішли в похід, я ж залишилась з хворим хлопчиком. Коли усі повернулися, то вручили мені величезний букет ромашок (це мої улюблені квіти), які власноруч назбирали. Я просто не могла їх охопити, так багато квітів було. Старші вихованці приїхали в табір з повітряними кульками «10» і тортом. Це настільки приємно, правда.

Я рідко хвалюся, але насправді я пишаюся тим, що діти мене поважають і цінують.  Особливо відчуваю це в той момент, коли йду по місту після таборів. Вони завжди вітаються, біжать обнімати, фотографуватися чи кричать «привіт». Я дуже ціную це. Навіть нещодавно була у Зарваниці, і там знайшла багато вихованців, які раділи зустрічі. Діти завжди щирі, тому їхню любов не так легко заслужити.

Скільки вихованців прийняли та звідкіля?

Загалом у таборах з Карітасом відпочило 157 дітей : 62 – у Голошино та 95 –  у Дорі. Це були діти зі Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Коломиї та Англії.

Цьогоріч було багато дітей, які знають наш табір зсередини, тобто знають, що ми всі є одна велика родина. Але були і новенькі. Для мене нові діти – це загадка, адже ти не знаєш як вони себе поведуть в тій чи іншій ситуації.  

Що запам’яталося найбільше у цьому сезоні? Перше, що спадає на думку.

Мені чомусь зразу пригадався момент, коли  хлопець 16-ти років під час вечірньої молитви став на коліна та почав плакати. Щоб ви розуміли, з вигляду – це здоровий сильний хлопчина, але, саме в той момент у мене пройшли мурахи по шкірі.

Що діти випрошують в аніматорів?

Магазин (Сміється). Також просять продовжувати дискотеки, адже у нас не просто звичайна вечірка, а кожного дня –  тематична (гавайська, ковбойська, піжамна, українська, blaсk-party).

А ще діти можуть умовно заробити щось. У програмі табору є багато естафет, ігор та інших заходів, де переможці обирали для себе «приз» –  першим сходити в душ, продовжити час у телефоні до 30хв, і тд. Ми завжди говоримо з ними, питаємося чого вони хочуть.

Незважаючи на те, що це діти, ми ставимося до них, як до повноцінних дорослих: поважаємо і враховуємо думку кожного.

Де брати костюми для тематичних вечірок?

Усе, що є під руками. Наприклад, на гавайську вечірку діти роблять паперові квіточки і вселяють на нитку на майстер-класі, а на вечір приходять у готовому образі. Українська вечірка – це вишиванка (це прописано в пам’ятках для батьків). Хоча цього року був кумедний випадок: хлопці не мали вишиванки, але вийшли з положення: вони натягнули на себе пакет «вишиванка» (сміється). Тобто безвихідної ситуації немає. Це дружній табір, тому діти між собою щось перезичують або разом придумують.

Якщо на майстер-класі дівчата роблять квіточки, то  чим займаються хлопці?

Так само роблять квіточки. Взагалі хлопці дуже акуратно та деталізовано працюють на таких заняттях. Більше того, вони і прибирають кімнати значно краще. Цього року у нас був таборовий ревізор, де чистіші кімнати отримували нагороду. Так, двічі нагороду отримали саме хлопці, незважаючи на те, що їх у кімнаті жило більше ніж дівчат.

Які традиції зародились за роки таборування?

Ой, тут усіх і не перерахувати,  але спробую:

  • співані молитви перед їжею та після неї.
  • щоденні завдання: протягом дня говорити «будь ласка» або «дякую», звертатися пестливо до кожного або сказати батькам про свою любов до них і тд.
  • улюблена гра «Таємний ангел». Зміст гри полягає у тому, що протягом одного дня дитина робить приємні сюрпризи для когось.
  • час обіймів
  • прощальна ватра
  • бельгійська/королівська полька. Діти самі знають, що без неї ніяк не обійтися.

Це короткий список того, що ми називаємо традицією.

Як відбуваються походи в гори та на річку?

Спочатку важко змотивувати дітей на похід, бо для них «похід у гори» це наче Еверест підкорити. А, насправді, це невеликий горб, просто треба докласти зусиль, щоб побачити всю красу довкола себе. Ми не ходимо у високі гори. 

Щодо річки, то ми ходимо не так купатися, як на заняття. Там, де ми – річка мілка, тому покупатися не вдасться, хіба ноги намочити тільки. Ми проводимо майстер-класи на річці, малюємо каміння, аквагрим також там робимо.

Чи важко працювати з підлітками?

Насправді, теперішнє покоління не є таким поганим, як його описують. Просто треба дати їм час, щоб розкритися, забрати гаджети і надати можливість вирішувати самим. Вони дуже класні. Варто пам’ятати, що діти вдома та діти в таборі – це різні особистості. Я не боюся труднощів, і знаю чого чекати від дітей 14-17 років. Тому знаходжу з ними спільну мову.

Як відбувається прощання?

Для дітей організовуємо розважальну програму типу «Карітас має таланти», «Містер та Місіс». Також дітям даємо завдання «Табір очима дітей». Тут вони проявляють свою фантазію : малюють плакати,  пишуть вірші або ж роблять цілий концерт-пародію на аніматорів. Старші вихованці теж мають завдання: збирають гілля для ватри. Це той час, коли вони зможуть обмінятися номерами телефонів, добре поспілкуватися та зміцнити дружбу.

  В останній вечір ми запалюємо свічку в церкві,  і робимо вогник подяки. Цей вогник передається кожному в руки, а той каже за що дякує Богу: чи то за день, чи то за тиждень,чи за батьків – кожен про своє.

Але найкраще – вечір. Це родинне коло біля ватри та пісні, які стали традицією: «Ми є родина», «Човен». Щороку ми обираємо одну пісню, яка символізує відпочинок в таборі. Цього року у Голошино нею стала «Вірила» гурту Антитіла, а в Дорі – «Два дні» співака LAUD.

Для Наталії завжди пам’ятним є прощання, адже діти плачуть, що пора повертатися додому. Такі моменти для аніматорів надто теплі, хоча й сумні. Адже кожен день, прожитий в таборі – наче казка. Вся та атмосфера, яку створюють аніматори спільно з дітьми царює в повітрі. Бо кожен з них – це маленький вогник, який разом з іншими творить багаття.

Чи не думали збільшити кількість днів відпочинку?

Ми довго вагалися над цим питанням. Але вирішили, що 7 днів – оптимальний час, щоб не втратити той запал. Оскільки в нас різні вікові категорії, то для найменших дітей 7 днів достатньо. Старшим трохи мало, але часто буває так, що вони залишаються на наступну зміну. Ми не хочемо робити окремі табори за віковою категорією. У дітей повинно бути велике коло спілкування, а не обмежене.  Старші діти вчаться поводити себе як дорослі, допомагають з меншими, відчувають відповідальність. Якщо дітей повністю розділити по віку – не буде того виховного елементу.

Тож ми вирішили окрім літніх таборів організовувати ще й осінні та зимові. Останні два роки тому підтвердження. Вони не менш захоплюючі, зі своїм колоритом та програмою. Тож цієї осені, 26 жовтня, ми зустрінемось у Голошино з новими силами та неймовірними пригодами.

І на завершення : опишіть табір з Карітасом трьома словами

Любов… Сім’я… Довіра.

2019-09-17T12:42:56+00:00